Адміністративно-правова реформа
Адміністративно-правова реформа Процес розпаду Радянського союзу на поч. 90-х років мав об’єктивним наслідком появу на політичній карті світу нових держав. Соціальні катаклізми, які викликали економічний колапс, призвели до культурного, морального, етичного занепаду, а також до в
Адміністративно-правова реформа
Процес розпаду Радянського союзу на поч. 90-х років мав об’єктивним наслідком появу на політичній карті світу нових держав. Соціальні катаклізми, які викликали економічний колапс, призвели до культурного, морального, етичного занепаду, а також до виродження права.
Відсутність чіткого розмежування публічних і приватних відносин, необдумане запозичення норм права у недосконалу пострадянську суспільну систему призвели до відсутності єдиного тлумачення правових норм. Недосконалістю правових норм скористалися насамперед ті верстви суспільства, у яких зосереджувалися владні важелі. За цих обставин корупція „телефонне право”, „білокомірцева злочинність” стали на заваді всіх суспільних перетворень, і, відповідно, тими факторами, які зводять нанівець усі інноваційні зміни, що відбуваються у країнах пострадянського простору.
Ідеологічні засади радянської системи права не витримали перевірки часом. Ієрархічний підхід до побудови адміністративного права як галузі права, яка охоплює всі сфери суспільного життя, виявився хибним. Виродження права в жорстке управління суспільством за допомогою владних приписів та адміністративних покарань призвело до повного колапсу та занепаду країни.
Адміністративна відповідальність пересічних громадян за малозначні діяння на фоні тотального нехтування приписами законів з боку представників влади та місцевих органів самоуправління спричинила правовий нігілізм і деградацію суспільства. Сьогодні «нові» способи реанімувати норми та підходи до правопорядку у сфері державного управління призводять до подальшого поглиблення кризових явищ у суспільстві.
Одним із напрямів зовнішньої політики Україна визначила входження до європейських структур з метою створення високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, культури та демократії. Держава і громадянин мають один перед одним як права, так і обов’язки. Основа демократичного розвитку − відповідальність особи перед суспільством, і держави перед громадянами. Гармонізація законодавства – перший крок до громадянського суспільства.
Наразі сьогодні правознавці повинні виробити таких інноваційні моделей, які дають суспільству змогу підвищити ефективність діяльності та вирішити еволюційні завдання, що стоять перед ними. Право – практична реалізація концептуальних моделей, створених для покращання життя як окремої людини, так і розвитку сучасної цивілізації в цілому. Модель організації діяльності органів публічної влади, має базуватись на вивченні теоретичних основ суспільного розвитку, виявленні тих помилок, які притаманні пострадянським країнам, а також аналізі досягнень провідних країн світу.
Ще однією особливістю українського права була і нажаль є істотна деформація його ролі. Точніше кажучи, абсолютизувалися два аспекти суспільного призначення адміністративного права: насамперед, як засобу управлінського впливу держави на суспільні процеси, тобто як права «адміністрування», а також як права «примусу», що забезпечувало застосування державою у відносинах із громадянами різноманітних засобів адміністративного примусу.
Донині, на жаль, адміністративне право багатьма сприймається лише у зазначених аспектах. Зрозуміло, що таке уявлення консервує властиву тоталітарному суспільству ідеологію «панування держави» над людиною, де людина займає місце лише керованого об’єкта, на який спрямовані владно-розпорядчий вплив і адміністративний примус із боку державних органів.
Події останніх років та місяців доводять те, що сьогодні вкрай важливою є проведення правової реформи, яка наблизить правову систему України до права Європейських країн. А отже ми повинні зрозуміти що головної функції сучасного адміністративного (управлінського, державного) права, має виявлятись як регуляторна в публічно-правових відносинах і як захисна у приватно-правових відносинах.
Отже, на сьогодні триває розбудова України як правової демократичної держави, у якій народний суверенітет є найвищою соціальною цінністю. Для цього необхідне оновлення правової бази, що регулює відносини держави й особи, а отже, «людиноцентристський підхід» є основою для змін у законодавстві.